Колись Велика Цвіля була надзвичайно багата на посіви пшениці та жита. Колгосп "Перемога" був гордістю району та області. Розвивалась тваринницька галузь, рослинництво і зерном ділиться з селянами. Було трішки простіше - говорить Микола Петрович. І все одно солома від жита на городах - прикмета не лише минулої, а й сьогоднішньої доби про те, що майже закінчився сезон жнив 2011 року.
Можливо, великоцвіляни, засівали б і набагато більше, та все складніше стає обробляти поля, тому що на велику площу потрібно немалі натепер гроші. Наприклад, оранка та насіння, в добру копієчку обходяться, і за сотку обмолоченої ниви менше 15 гривень комбайнери не беруть.
Крім того як обмолотили свої нивки, збіжжя, перш ніж у мішки засипати та в засіки сховати, просушити треба. Розтилають рядюги біля двору, а в декого асфвальт прокладений, висипають на них зерно. Ворушать час від часу. Та не відходять далеко, бо день то сонце розхлюпає, то хмарами небо застеле. Не дай Боже, дощу бризнути, і вся робота даремна. Ще й курочки, гусочки та горобці все поглядають на зерно.
Сидять великоцвіляни, ведуть розмови про се, про те. В основному балачки про колишнє, бо в ньому були молодість, материнство, надії... А що попереду? Старість, котра з кожним днем усе дужче налягає на плечі, хвороби, що, мов горобці просо, обсідають жінок. Комусь радість, що онуків дочекалися, хтось просто радий що нинішнього літа вродило жито. Для селянина, який все життя сіє і збирає, це жито на рядюзі не лише вінець праці, хліб на столі, а й бальзам для стомленої Душі.
Повільно точиться розмова, час від часу курочок відганяють. День вітерцем шелестить, бува, хмари наганяє, але дощем не бризкає. Підсихає зерно з селянської нивки. Буде пашня і обмішка худобі і птиці. Великоцвіляни звикли жити з власного мозоля. А по-іншому і не вміють, і вчитися пізно.
